Тематична екскурсія «Стежинами членів «Покутської трійці»

У четвер, 3 травня 2018 р., студенти І курсу спеціальності «Середня освіта (історія)» в рамках нормативного курсу «Історичне краєзнавство, музеєзнавство» під керівництвом доцента кафедри історії України Королька Андрія Зіновійовича здійснили приурочену до Дня університету тематичну екскурсію «Стежинами членів «Покутської трійці». Студенти-історики відвідали літературно-меморіальні музеї відомих українських письменників-новелістів, членів «Покутської трійці» Леся Мартовича (1871–1916), Василя Стефаника (1871–1936) і Марка Черемшини (1874–1927), а також Музей писанкового розпису.
Першою екскурсійною зупинкою стало відвідання Літературно-меморіального музею Леся Мартовича у с. Торговиця Городенківського району. Завідувач Музею Гайдич Надія Леонідівна ознайомила студентів з історією його створення. Керівник музейного закладу відзначила, що матеріали про знаменитого односельця зібрав місцевий краєзнавець Василь Федорович Липчук. 12 лютого 1966 р. у двох кімнатах сільського адміністративного будинку на громадських засадах відкрито музей Леся Мартовича. Протягом вересня – грудня 1970 р. мешканці села за фінансової підтримки місцевого колгоспу побудували приміщення під новий музей з п’ятьма експозиційними залами. 12 лютого 1971 р. під час святкування сторіччя від дня народження письменника відкрито Літературно-меморіальний музей Леся Мартовича. Він став відділом Івано-Франківського краєзнавчого музею. Представляючи експонати Музею, Надія Леонідівна розповіла про життя, літературну і громадську діяльність Леся Мартовича. Тут зібрано твори Л. Мартовича – це видання різних років, а також наукові монографії, розвідки, студії про його життя і творчість, рідкісні документи, світлини, дисертаційні дослідження, спогади сучасників, ілюстрації до його творів. Представлено особисті речі письменника. Перед музеєм на постаменті стоїть погруддя Л. Мартовича. Цей пам’ятник вдячні земляки спорудили неперевершеному майстрові сатиричного слова, блискучому знавцеві народного життя на честь його 100-літнього ювілею. Письменник жив і творив за девізом: «Не для слави, а для людей». Цей вислів студенти-історики могли прочитати на кованому з міді барельєфі, який експонується у музеї. Надія Леонідівна зауважила, що яскрава, багатогранна сатира Леся Мартовича – це цінний матеріал для характеристики політики, культури і загальної атмосфери в Австро-Угорській імперії. Спадщина сатирика життєва і актуальна, вона витримала випробування часом. Безсмертні творіння письменника назавжди ввійшли в золотий фонд нашої культури.

Цікавою за своєю змістовою наповненістю виявилася наступна екскурсійна зупинка – відвідини малої батьківщини патрона нашого університету українського письменника-новеліста Василя Стефаника – с. Русів Снятинського району. Завдяки старанням директора Літературно-меморіального музею Василя Стефаника Іванни Миколаївни Коцелівської студенти змогли відвідати чотири привабливі атракції мальовничого покутського села, пов’язаних із життям, діяльністю та вшануванням українського письменника, – Літературно-меморіальний музей Василя Стефаника, хата-садиба письменника, могила, де він похований, та Камінний хрест, з яким пов’язано написання однойменного твору славнозвісного українського новеліста.
У Літературно-меморіальному музеї Василя Стефаника Іванна Миколаївна провела екскурсію для студентів-істориків. У трьох експонованих кімнатах цього Музею містяться матеріали про життя, діяльність і вшанування українського письменника-новеліста. Тут виставлені предмети побуту часів письменника, фотографії та документи, пов’язані з історією життя видатного новеліста. Зокрема, зберігаються перші видання Василя Стефаника, ілюстрації до творів, портрети та фотографії. Наступною своєрідною атракцією стали відвідини могили Василя Стефаника та його родичів. Керівник музейного закладу розповіла студентам про передумови створення меморіального комплексу – поховання Василя Стефаника та його родини.
Після цього екскурсія по визначних місцях перебування і пам’яті письменника-новеліста перемістилася до меморіальної частини – хати-садиби, де останні 26 років свого життя він проживав. Вона була відкрита 18 травня 1941 р., і ось уже більше ніж 75 років приковує увагу відвідувачів різноманітних вікових категорій, соціального статку та професійної приналежності. Всередині студенти-історики могли побачити оригінальний кабінет письменника, в тому числі чимало предметів інтер’єру, які належали йому. Велике враження на молодих екскурсантів справила весняна сільська галявина хати-садиби, на території якої розміщено став, прекрасний сад, криниця – прямі свідки життя і діяльності Василя Стефаника. Студенти скуштували цілющої криничної води, відпочили в садку-галявині.
Вінцем екскурсії по мальовничому покутському селу Русів став похід студентів до Камінного хреста. Іванна Миколаївна повідомила про передумови впорядкування та встановлення цієї пам’ятки русівчанами в ХІХ ст. У ході розмови точилася дискусія між екскурсоводом, екскурсантами і керівником А. З. Корольком щодо типології і видів хрестів, які ставилися українськими селянами Галичини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Зійшлися на думці, що хрести, які ставилися на території краю, були приурочені різним подіям: на знак скасування в Австрійській імперії панщини 1848–1849 рр. та 50-річчю вшанування цієї події (1898 р.); з нагоди відзначення ювілейних дат Тараса Шевченка і Маркіяна Шашкевича в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.; на знак боротьби за тверезість селянства і боротьби із шинками представників єврейської національності, які споювали місцеве населення (в 1870–1890-х рр. на місці цих корчм ставили т. зв. Хрести тверезості); з нагоди відправлення місцевих українських хлопців на війни, які розпочинали у «високих кабінетах» можновладці Австро-Угорської монархії в останній третині ХІХ – початку ХХ ст., з надією про повернення живими і неушкодженими додому. Також Іванна Миколаївна розповіла про реальну історію, пов’язану із написанням Василем Стефаником твору «Камінний хрест». Охарактеризувала цікаві епізоди зі зйомок у с. Русів Снятинського району художнього фільму «Камінний хрест» (режисер Леонід Осика), в якому грали неперевершені українські актори Борислав Брондуков, Костянтин Степанков, Іван Миколайчук, Василь Симчич, Данило Ільченко та інші. До речі, цього року фільму виповнюється 50 років.
Наступною екскурсійною зупинкою став м. Снятин. У цьому районному місті Івано-Франківської області студенти відвідали Літературно-меморіальний музей Марка Черемшини. Під час проведення екскурсії його директор Руслана Петрівна Кіреєва у семи експозиційних кімнатах (дві з них меморіальні – робочий кабінет письменника і гостинна) розкрила життєвий і творчий шлях новеліста. У Музеї представлені особисті речі Марка Черемшини (справжнє прізвище Іван Семанюк), книги з його бібліотеки, рукописи, предмети побуту та етнографії. У музейному закладі зберігається фонд Наталії Семанюк – дружини новеліста, літературно-критичні матеріали та фотоілюстрації до творів Марка Черемшини. У виставковому залі постійно експонуються виставки народних умільців, художників, колекціонерів Покутського краю. Руслана Петрівна наголосила, що в приміщенні Музею з 1999 р., щорічно приходить вручення літературно-мистецької премії Марка Черемшини.
Після цього студент І курсу, уродженець м. Снятин, Андрій Бойда спільно з місцевим краєзнавцем, науковим співробітником Літературно-меморіального музею Марка Черемшини Василем Ярославовичем Харитоном провели півгодинну екскурсію по центру м. Снятина, подавши цікаві свідчення про археологічні старожитності, легенди про заснування міста, історію спорудження Снятинського замку та будівництва ратуші (найвища в нашій області, її висота становить 50 м.), літопис міста в період княжої доби, Речі Посполитої і Австрійської (Австро-Угорської) монархії.
Насамкінець, по дорозі з м. Снятина до м. Івано-Франківська, екскурсійна група повернула до м. Коломиї і відвідала Музей писанкового розпису. Екскурсовод, науковий співробітник цього Музею Ірина Миколаївна Блонська розповіла про становлення, етапи розвитку та наповнення експозиції музейного закладу. Музейний працівник вказала, що урочисте відкриття музею відбулося 24 жовтня 1987 р. у приміщенні церкви Благовіщення – пам’ятки архітектури кінця ХVІ ст. (1587 р.). Створенню музею передував тривалий шлях наполегливої пошукової й збиральницької праці наукових співробітників Коломийського музею Гуцульщини (тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського). Відтоді унікальний музей став справжньою візитівкою міста й області, які стали називати писанковими. Ірина Миколаївна відзначила, що Музей щороку відвідує понад сто тисяч туристів як з України, так і з багатьох країн світу, зокрема з Польщі, США, Канади, Німеччини, Австрії, Італії, Ізраїлю, Австралії, Франції. Туристів приваблює насамперед оригінальна споруда музею та можливість ознайомитися з розмаїттям самобутніх мініатюрних народних шедеврів. Підчас проведення екскурсії екскурсовод розповіла студентам-історикам про техніку розпису писанок, мальованок, шкрябанок, які створені на курячій, гусячій, страусовій чи навіть перепелиній шкаралупі. Також у дохідливій формі Ірина Миколаївна оповіла і представила декоративні яйця, оздоблені вишивкою, аплікацією насінням з різних злакових культур, соломкою, дерев’яні інкрустовані й різьблені, керамічні писанки та декоративні яйця з напівкоштовного каміння, декоровані технікою перегородчастої емалі із застосуванням золота й срібла. Загалом у фондах музею налічується понад 12 тис. унікальних творів. Основу колекції становлять писанки трьох етнографічних регіонів – Гуцульщини, Покуття та Буковини – від другої половини минулого століття і до наших днів. Проте на виставці представлені писанкові твори із різних куточків України, української діаспори, а також традиційні писанки та декоративні яйця з-понад сорока країн світу, зокрема, Польщі, Румунії, Словаччини, Канади, США, Аргентини, Австралії, Індії, Індонезії, Китаю, Японії, Ізраїлю, Шрі-Ланки, Єгипту, Алжиру.
Повернулися студенти-історики до м. Івано-Франківська увечері трохи втомленими, але з величезним багажем цікавих вражень з унікальних екскурсій по стежинах життя і діяльності членів «Покутської трійці» та Музею писанкового розпису. Сподіваємося, що отримана оригінальна інформація з проведених екскурсій по музеях нашої області, стане справжнім набутком і дороговказом для студентів – майбутніх професійних вчителів історії, які сіятимуть через 4–5 років свої знання з історії рідного краю для учнів у подальшій нелегкій, але творчій педагогічній праці.