Історія

Факультет історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника є важливим осередком підготовки кваліфікованих фахівців-бакалаврів, спеціалістів та магістрів в Україні з історії, політології та міжнародних відносин. Йому передувала підготовка істориків, яка була започаткована у створеному в березні 1940 р. першому на Прикарпатті вищому навчальному закладі – Станіславському учительському інституті.

У цьому ВНЗ, у складі трьох факультетів, було сформовано історичний факультет. Його створення пов’язувалося з необхідністю готувати кваліфікованих учителів історії для шкіл Станіславської та інших західних областей України. Основу викладацького колективу факультету становили випускники Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а його першим деканом був доцент П. Великий.

Першими студентами факультету в основному були випускники місцевих гімназій, а також учителі, які не мали спеціальної педагогічної освіти. На факультеті функціонували стаціонарне, вечірнє та заочне відділення, на яких навчалося 300 студентів. Підготовка вчителів здійснювалася за програмами Наркомату освіти УРСР.

Унаслідок окупації Станіславщини нацистською Німеччиною факультет призупинив діяльність. Викладачі та студенти боролися проти нацистів. На фронтах загинули декан П. Великий, викладач І. Поповський, студенти П. Майданський, Н. Карауш та інші.

Після звільнення Прикарпаття віднацистської окупації Станіславський учительський інститут відновив роботу, і 30 серпня 1944 р. на історичний факультет було прийнято 49 студентів. У 1947 р. тут навчалося вже 75 осіб. У перші повоєнні роки Міністерство освіти УРСР направило на роботу до Станіславського учительського інституту кандидатів історичних наук, доцентів П. Денисовця, П. Рущенка, М. Струмінського, викладачів М. Лизогуба, І. Побережного, Г. Січкаря, Н. Сафронову. Деканами факультету в той час були П. Денисовець, І. Побережний, Г. Січкар, П. Рущенко. Згодом викладачами факультету також стали кандидати історичних наук, доценти В. Духніч, М. Кравець, М. Ксензенко, І. Червінкін-Корольов, а також І. Васюта, Ю. Патлажан та інші.

У зв’язку з відкриттям нових середніх шкіл на Прикарпатті й потребою підготовки для них учителів-істориків у 1950 р. Станіславський учительський інститут був реорганізований у педагогічний. Тоді ж історичний факультет реорганізовано на історико-філологічний, оскільки виникла потреба готувати учителів широкого гуманітарного профілю. На історичне відділення було зараховано 50 осіб.

Тут викладання навчальних курсів здійснювалося за програмами педагогічних інститутів. У 1969 р. історико-філологічний факультет перейменовано на історико-педагогічний, що обґрунтовувалося необхідністю підготовки не лише вчителів історії, але й методистів виховної роботи. Змінився і склад кафедр факультету. Якщо до 1968 р. існувала лише кафедра історії, то в 1968 р. її було реорганізовано в кафедри історії СРСР і УРСР та загальної історії. Посилення ідеологічного тиску тоталітарного режиму на процес підготовки фахівців-істориків призвело до створення у 1970 р. кафедри піонерської та комсомольської роботи.

У 50–60-х рр. ХХ ст. викладачі навчальну роботу поєднували з науковими дослідженнями. Так, опубліковані чотири випуски наукових записок містили статті кандидатів наук, доцентів В.Духніча, П.Рущенка, викладачів І.Васюти, Ю.Патлажана та ін.  У 60-ті роки викладачами факультету стали кандидати історичних наук Я.Заборовський, Я.Мельничук, І.Шумейко.  Підвищувалася кваліфікаційна структура викладацького складу факультету. Ріст дослідницької роботи дав змогу ряду викладачів підготувати та захистити кандидатські дисертації. Тоді кандидатами наук стали І. Васюта, Я. Калакура, М. Лизогуб, Ю. Патлажан, І. Побережний, Г. Січкар, Е. Чудіновських.

Рівень наукової кваліфікації викладачів продовжував зростати в 70-х рр. ХХ ст. У 1972 р. І. Васюта першим з викладачів факультету й Інституту захистив докторську дисертацію. З Інституту суспільних наук АН УРСР (м. Львів) на факультет прибули доктори історичних наук, професори В. Грабовецький і О. Карпенко. У 70-ті роки ХХ ст. викладацький колектив поповнили кандидати історичних наук І. Артиш, Б. Василенко, В. Гуменюк, А. Крюков, М. Кучернюк, Л. Правдива, І. Пендзей, М. Рехтман, Г. Хенегар, Ю. Томин.

У 50-80-х рр. деканами факультету були доценти О.Т.Лисенко, Ю.І. Патлажан, І.І. Червінкін-Корольов, В.І. Гуменюк, А.В. Крюков, І.М. Шумейко. У 70-х роках ХХ ст. значно зросла  наукова кваліфікація викладачів. У 1972 р. вперше серед викладачів ф-ту (та й інституту) відбувся захист докторської дисертації – доктором історичних наук став І.В.Васюта. Невдовзі викладацький склад поповнили доктори історичних наук, професори В.В. Грабовецький і О.Ю. Карпенко.

Учені ступені здобували й вихованці факультету. Так, П.Федорчак першим з випускників захистив 1963 р. кандидатську, а 1977-го – докторську дисертацію. У 80-х роках захистили кандидатські дисертації викладачі І.Іванцев, М. Кугутяк, В.Кафарський, В.Сілецький, М.Соя, С. Сворак.

На факультеті зростала чисельність студентів. Якщо 1952–1953 навчального року тут навчалося 150 студентів, то 1988–1989-го їх було вже 450. Кафедри факультету домагалися підвищення рівня викладання історичних дисциплін, урізноманітнювали форми навчального про¬цесу, допомагали студентам опановувати знання. Покращенню підготовки учителів-істориків сприяло також зміцнення зв’язків кафедр зі школами. Викладачі та студенти вивчали кращий досвід викладання історії в школах Івано-Франківщини, на семінарах і виїзних засіданнях кафедр знайомили учителів з досягненнями в галузі історичної науки, організовували зустрічі студентів із кращими педагогами. Удосконалення навчального процесу сприяло поглибленому вивченню студентами вітчизняної та зарубіжної історії. Від 1954 р. до 1989 р. близько 200 випускників факультету одержали дипломи з відзнакою.

Колектив факультету встановив тісні наукові зв’язки з Інститутом історії АН УРСР (Київ), Інститутом суспільних наук АН УРСР (Львів). На історичних факультетах Київського університету імені Тараса Шевченка, Львівського університету імені Івана Франка, Київського педагогічного інституту імені Максима Горького прикарпатські історики проходили стажування, вивчали досвід навчально-виховної та наукової роботи. Це сприяло поліпшенню викладання на історичному факультеті навчальних дисциплін, проведенню спільних наукових досліджень та підготовці кандидатів і докторів наук.

У 1970–1980-ті роки викладачі проводили плідну наукову роботу, наслідки якої відображені в монографіях та статтях. Професор В.Грабовецький опублікував шість монографій з історії національно-визвольного руху в Україні, зокрема в її західних областях; професор О.Карпенко видав три монографії з історії краю, професор Я.Заборовський – монографію з історії Римської республіки. Професор П.Федорчак у монографіях висвітлював політичну історію України. Праці на історичну тематику опублікували професори І.Васюта, Ю.Патлажан, доценти В.Духніч, Л.Правдива, М.Рехтман, І.Червінкін-Корольов, І.Шумейко. Доцент І.Іванцев за дослідження історії Болгарії в 1983 р. на ІХ Міжнародному з’їзді славістів у Києві був нагороджений медаллю “1300 років Болгарії”. І.Васюта, Я.Мельничук, Л.Правдива, П.Федорчак, І.Червінкін-Корольов опублікували праці з історії міст і сіл Івано-Франківської області. Викладачі також видали близько 100 методичних посібників та рекомендацій.

Через наукові гуртки й проблемні семінари до наукових досліджень залучалися й студенти. Під керівництвом кандидата історичних наук Б.Василенка студенти брали участь в археологічних розкопках. Студенти М.Голянич і Б.Гаврилів виступали на конференції істориків-славістів у Воронежі, В.Старостін і М.Ханас – на студентській науковій конференції в Одесі, а М.Максим’юк – в Ужгороді. І.Кочкін став переможцем міжвузівського конкурсу молодих археологів. С.Дерев’янко, В.Костів, О.Рега неодноразово були призерами всесоюзних і республіканських конкурсів на кращу студентську роботу зі спеціальних історичних дисциплін. Набуті навики в наукових гуртках і проблемних семінарах посприяли випускникам історичного факультету С.Дерев’янку, В.Костіву, О.Красівському, М.Литвину, І.Любінцю, Я.Мандрику, О.Марущенку, О.Резі, П.Сіреджуку, П.Сусаку та ін. підготувати та захистити кандидатські дисертації. Вони стали викладачами Івано-Франківського педагогічного інституту та інших ВЗН України. Випускник факультету Б.Гаврилів зініціював створення при Інституті музею освіти Прикарпаття.

Однак за умов панування тоталітарного режиму на змісті навчально-виховного процесу на факультеті та наукових досліджень істориків позначилися ідеологічні й політичні догми радянської системи. Викладання історії часто зводилося до коментування рішень Комуністичної партії. З історії України викреслювались імена та історичні події, що не вписувались в ідеологічні схеми. З наукового обігу вилучалися праці В.Антоновича, М.Костомарова, Д.Яворницького, М.Грушевського та інших дослідників, які науково обґрунтовували право України на свою незалежність. У зв’язку із цим замовчувалися історія УНР, ЗУНР, голодомори та масові репресії в Україні, діяльність ОУН, УПА. Однак історики намагалися в лекціях і на семінарах, а також у публікаціях подати об’єктивну інформацію про становище краю в умовах тоталітаризму. Вони виступали на захист рідної мови і культури, висловлювалися за створення незалежної української держави. Це й стало причиною звільнення з роботи викладачів В.Мороза і П.Арсенича. В.Мороза було засуджено на тривалий термін ув’язнення за так званий “український буржуазний націоналізм”, ряд студентів-істориків було виключено з Інституту.

У зв’язку з посиленням демократичних процесів у кінці 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. визрівали передумови для досягнення Україною незалежності. Особливої ваги набувало об’єктивне вивчення історії, оскільки в період тоталітаризму замовчувалася героїчна боротьба україн¬ського народу за свою державність. З метою поглибленого вивчення вітчизняної історії вперше в 1990 р. в Івано-Франківському педагогічному інституті було створено кафедру історії України, яку до 2006 р. очолював доктор історичних наук, професор В.Грабовецький. З того часу історію України вивчають студенти всіх факультетів.

Епохальною подією в житті українського народу було проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України. Розбудова української державності створила сприятливі умови для перебудови системи освіти з урахуванням сучасних світових стандартів. У цьому ж зв’язку нові завдання постали й щодо викладання історії та творчого розвитку історичної науки, що вимагало перегляду методологічних засад, застарілих оцінок багатьох історичних подій та їх об’єктивного висвітлення на основі архівних документів та інших джерел.

Викладацький колектив історичного факультету Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника враховував нові суспільні обставини, пов’язані з незалежністю України. Йшла перебудова навчальних планів викладання всіх нормативних і спеціалізованих курсів, освоювалися новітні форми навчальної і наукової діяльності. Утверджувалися нові методологічні концепції й оцінки історичних процесів та явищ.

У 1992 р. на основі Указу Президента України Івано-Франківський педагогічний інститут було реорганізовано в Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. Колектив історичного факультету спрямував зусилля наперехід до викладання історії й дослідницької роботи в цій галузі на університетському рівні.

Деканат і кафедри розробили навчальний план зі спеціальності “Історія” з урахуванням найновіших досягнень історичної науки. Кафедри склали навчальні програми з усіх нормативних курсів та спецкурсів згідно із затвердженою структурою спеціалізацій. Були підготовлені робочі програми з навчальних дисциплін.

У зв’язку з переходом на університетську освіту удосконалено структуру кафедр: 1992 р. створено кафедру нової та новітньої історії (1998 р. перейменовано на кафедру всесвітньої історії), яку очолив доктор історичних наук, доктор філософії, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Академії наук Вищої школи України М.Кугутяк, з 2006 р. цю ж кафедру очолює доктор історичних наук, професор О.Жерноклеєв. У 1992 р. було засновано кафедру історії стародавнього світу і середніх віків (під керівництвом кандидата історичних наук, професора Я.Заборовського). У 1993 р. створено кафедру історії слов’ян. До 2006 р. її очолював доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України П.Федорчак, а з 2006 р. її завідувачем є кандидат історичних наук, доцент В.Комар. У 2000 р. створено кафедру історіографії і джерелознавства на чолі з доктором історичних наук, професором Б.Савчуком, яку з 2006 р. очолює кандидат історичних наук, доцент О.Марущенко.

У 2000 р., у зв’язку з необхідністю підготовки висококваліфікованих фахівців з політології, відкрито відповідну спеціальність і кафедру політології. До 2005 р. її очолював доктор історичних наук, професор С.Сворак, згодом кандидат політичних наук, доцент М.Москалюк, а в подальшому – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Української Академії політологічних наук, заслужений діяч науки і техніки України В.Марчук. У 2006 р. засновано кафедру етнології і археології, якою завідує професор М.Кугутяк. У 2007 р. розпочато підготовку фахівців з міжнародних відносин. Із цією метою створено кафедру міжнародних відносин на чолі з кандидатом історичних наук, професором, колишнім заступником міністра закордонних справ України, Надзвичайним і Повноважним Послом ряду європейських країн П.Сардачуком.

У жовтні 2005 р. історичний факультет було реорганізовано в Інститут історії і політології, директором якого було обрано професора М.Кугутяка.