26 січня 2020 р. на 82-му році життя відійшов у вічність кандидат історичних наук, колишній викладач, доцент, професор, завідувач кафедри історії Стародавнього світу і середніх віків історичного факультету (1967–1998 рр.) Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника (нині – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника) Заборовський Ярослав Юрійович.
Колектив Факультету історії, політології і міжнародних відносин глибоко сумує з приводу смерті колеги та висловлюють співчуття рідним і близьким покійного. Світла пам’ять про Ярослава Юрійовича Заборовського завжди буде в наших серцях!
Довідково
ЗАБОРОВСЬКИЙ Ярослав Юрійович. Народився 8 серпня 1939 р. у Львові, кандидат історичних наук (1969 р.), професор (1990 р.). Після закінчення історичного факультету Львівського університету (1961 р.) протягом року вчителював у с. Бітля Турківського району Львівської області, після чого вступив до аспірантури при кафедрі історії стародавньої Греції та Риму Ленінградського університету (1962–1964 рр.). Упродовж 1964–1967 рр. – викладач Дрогобицького педагогічного інституту. З вересня 1967 р. працював у Івано-Франківську, спершу – в Педагогічному інституті, від 1992 р. – у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника на посаді доцента, професора, завідувача кафедри історії Стародавнього світу і середніх віків (1992–1998 рр.), виконував обов’язки заступника декана історичного факультету, керував студентським науковим семінаром «Історія Церкви в античну добу і середньовіччя», читав лекції з релігієзнавства та історії. У 1974–1990 рр. представляв УРСР у всесоюзній Асоціації антикознавців, був лектором-міжнародником обласної організації Товариства «Знання» (1961–1992 рр.). Один із засновників Івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ, у 1990–1991 рр. – перший її проректор з навчальної роботи. Організатор всеукраїнських наукових конференцій, присвячених Митрополитові Андреєві Шептицькому (1995 р.) та Берестейській церковній унії (1996 р.), ініціатор проведення в Івано-Франківську Міжнародних Берестейських читань (1996 р.). Відновлював діяльність «Просвіти» на історичному факультеті (1989–1990 рр.), член Ради міського об’єднання ВУТ «Просвіта» (від 1992 р.), на обласному телебаченні вів авторську програму «З історії Церкви в Україні» (1992–1994 рр.). Автор понад 70 наукових публікацій з історії республіканського Риму (V–I ст. до н. е.) та історії Церкви. Вивчав історію Станиславівської дієцезії (1939–1952 рр.), встановив на підставі архівних документів долю понад 650 священиків, домігся державної реабілітації п’яти єпископів, зокрема трьох підпільних – Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка, які 2001 р. були канонізовані Святішим Отцем Іоанном-Павлом ІІ.
Був нагороджений медалями: «Ветеран праці» (1989 р.), А. С. Макаренка Міністерства народної освіти УРСР (1990 р.), Срібною ювілейною медаллю Івано-Франківської єпархії УГКЦ (2000 р.), Почесним знаком на честь 2000-ліття Різдва Христового Голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації (2000 р.), лауреат гранту ACLS (1999 р.), що при Фонді Дейла Карнегі (Держдепартамент США).
Упродовж 2001–2015 рр. працював на посаді професора кафедри історії педагогіки Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. З 2015 року – перебував на заслуженому відпочинку.