Сьогоднішнє заняття безкоштовних онлайн-курсів МОВА ОБІЙМАЄ з поглиблення знання української мови, історії, звичаїв і традицій, як то кажуть, зробили саме його слухачі. Темою шостої зустрічі мовних обіймів було «Кохання – це… Як українською говорити про любов».
Чим цікаві і унікальні мовні обійми від Прикарпатського національного університету? Тим, що викладач університету, який виходить на аудиторію людей різного віку звідусіль, які під час війни об’єднанні прагненням заговорити або вдосконалити свою українську, не може спрогнозувати, куди воно поверне.
Здавалось, що нічого незвичного не відбудеться під час запропонованого кандидаткою філологічних наук, доценткою кафедри української мови Іриною Бабій алгоритму читання текстів любовної лірики українських класиків з паралельним акцентом на правильній вимові та згадуванням правил української мови.
Однак, після одного з таких прочитань і граматико-фонетичного розбору слухачка, яка ще перед Новим роком переїхала з Харкова до Івано-Франківська, бо вони з чоловіком вже тоді зрозуміли, чим може закінчитися скупчення російської орди біля нашого кордону, запропонувала прочитати не Симоненка, не Рильського, а сучасного поета Сергія Жадана, якій продовжує і зараз жити й працювати у Харкові.
«Може, це не зовсім про інтимну лірику, але дозвольте мені зачитати вірш із збірки «Тамплієри», – сказала слухачка:
«Міста будували з сонця і глини,
Замішували їх на вірі й надії.
Але приходить літо в холодні долини,
І на камінні гріються змії…
Змії заповзають в наші будинки,
Змії сплять на ламких простирадлах,
Обживають кишені й армійські ботинки,
Лежать по коморах і сухих підвалах…
Від червня горить, не згасаючи, спека,
І змії вичікують під подушками,
Ховаються в кухнях та бібліотеках,
Звиваються за віршами та словниками…
І ми стоїмо під пекучим небом,
І не можемо зайти на власні подвір’я.
Наші міста загусають медом.
В наших вітальнях літає пір’я…
І прогріваються могильні плити,
І всі завмирають, ніби в давньому танці,
Але один хтось знає, що треба робити,
І якось зранку береться до праці.
Тримайся нас, наша любове,
Лють цього літа – дзвінка і висока.
Доброго полювання тобі, змієлове,
Твердої руки й гострого ока!
Кожен із нас тебе знає й кличе,
І доки діти бояться заснути,
Доброї роботи тобі, чоловіче,
Хай менше довкола буде отрути…
Знайди бодай якесь виправдання
Цьому місту із тисячею криївок.
Хай повертаються після вигнання
Вагітні жінки до своїх домівок…
Вулиці тонуть у сонячній млості,
Літню зелень не перебороти.
Життя дається для любові і злості,
Кожному вистачить роботи…»…
А потім українську лірику читала Тетяна Гайдук з Дніпра. На запитання пані Ірини, як живеться у Дніпрі, адже там зараз також все не дуже добре, жінка відповіла: «Так, бахкає. Але тримаємось».
Тетяна Гайдук – лікарка-неврологиня і до курсів МОВА ОБІЙМАЄ приєдналась заради того, аби удосконалити свою українську та повністю перейти на неї не тільки на роботі, а й у побуті.
А ще пані Тетяна як і дуже багато українців у різних містах, містечках та селах, де зараз «не дуже добре», не розуміє, чому вона має тікати із власного дому. З власної Землі. З власної Країни.
До читання віршів приєднались і чудові харків’яни. Вони дуже гарно і чутливо читали Лесю Українку. І питали викладачку про тонкощі перекладу деяких професійних моментів з галузі фізики.
Серед слухачів лекції «Кохання – це…» була й мешканка Броварів, що під Києвом. Її привіз в евакуацію до Івано-Франківська чоловік, а сам повернувся у рідне місто, у лави тероборонівців…
Останнім кадром зустрічі була табличка-пояснення: коли українці вживають слово «любов», а коли слово «кохання». Але здається, жодному українцю, навіть тому, який все життя, аж до 24 лютого 2022 року розмовляв виключно російською, цього вже не треба пояснювати…
Із тематикою всіх наступних зустрічей курсів МОВА ОБІЙМАЄ можна ознайомитися ТУТ https://bit.ly/3tOelVo
На курси вже зареєстровано понад 60 осіб. Вони відбуваються у будні дні о 16 годині.
Щоб зареєструватися на курси, слід заповнити форму за цим покликанням: https://bit.ly/3NtaxAO
Говорімо один із одним, і хай мова всіх нас огорне своїми теплими й комфортними обіймами, як рідних дітей!
