Як у Прикарпатському готують справжніх дипломатів

22 грудня дипломатична служба України відзначає своє професійне свято. До чого тут університет? Все дуже просто. 13 років тому в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника було створено кафедру міжнародних відносин, яка готує висококласних спеціалістів дипломатичної служби. Випускники спеціальності «Міжнародні відносини» працюють у державних органах влади в Україні, а також представляють Україну на міжнародному рівні, працюючи за кордоном у різних сферах. Цікаво? Тоді запрошуємо до знайомства!

    Від магістра – до міністерського радника

У 2021 р. Україна має шанси поновити угоду про асоціацію з ЄС. Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина вважає поновлення угоди – одним із головних пріоритетів своєї діяльності. Координує процес підготовки радник Віце-прем‘єрки, випускник факультету історії, політології та міжнародних відносин ПНУ Іван Нагорняк.

Ще у школі Іван Нагорняк, який любив історію і мав схильність до іноземних мов, вирішив пов’язати своє життя із міжнародними відносинами. За рік до його вступу в ПНУ відкрилася кафедра міжнародних відносин, яку очолив Петро Сардачук, український дипломат, Надзвичайний та Повноважний Посол України, людина із практичним досвідом у дипломатії та міжнародних відносинах. Іван Нагорняк переконаний, що саме ця людина задала темп і встановила високу планку підготовки спеціалістів-міжнародників. Також були і зараз працюють інші викладачі-практики, які знають про міжнародні відносини не з підручників.

«Кафедра зорієнтувала мій євроінтеграційний напрям. Ми більше досліджували євроінтеграційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи. Досвід Польщі був однією із найбільш мейнстрімних тематик. В цьому, напевно, унікальність кафедри міжнародних відносин ПНУ. Бо в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, де я згодом вчився в аспірантурі міжнародних відносин, вивчали міжнародні відносини та міжнародну систему загалом».

Після закінчення ПНУ у 2013 році, Іван Нагорняк якийсь час працював у головному управлінні земельних ресурсів Івано-Франківської області головним спеціалістом взаємодії зі ЗМІ та громадськістю. Пізніше виграв грант на навчання у Варшавському університеті за стипендіальною програмою для молодих науковців від МЗС Республіки Польща, де досліджував Європейську політику сусідства. Далі: аспірантура і паралельно з тим – робота на проєкт ЄС в Україні Assotiation4U, який сприяв виконанню угоди про асоціацію між Україною та ЄС.  Наступним етапом кар’єри 28-річного випускника ПНУ стала посада радника віце-прем’єр-міністра міністра з питань євроінтеграції.

«Ми зараз ведемо практичний діалог про те, які саме торгівельні параметри угоди про асоціацію потрібно оновлювати: що вигідно ЄС, що вигідно Україні. Йдеться про лібералізацію торгівлі, ширший допуск наших товарів та послуг на ринок ЄС».

Іван Нагорняк поєднав практичну діяльність із науковою. У 2019 році захистив кандидатську дисертацію на тему ініціативи ЄС «Східне партнерство».

За його плечима кілька десятків науково-популярних публікацій і він готовий ділитися власним досвідом та знаннями зі студентами ПНУ. Однак стверджує, що професіонала зі студента роблять здатність до самонавчання і самовдосконалення.

«Навчання в університеті – це завжди тільки базис. Професіоналом тебе робить твій власний внесок. Головне глибше копати, якщо питання тебе зацікавило і ти хочеш в ньому ставати професіоналом», – розповів Іван Нагорняк.

Легенди української дипломатії

У першій декаді 2000-х років Івано-Франківська область увійшла до складу кількох єврорегіонів, зокрема, Карпатського, «Верхнього Прута». Почала налагоджуватися співпраця на рівні регіонів з країнами Європейського Союзу. Однак була велика проблема: підготовка кадрів на місцевому рівні, які б могли розпочинати співпрацю з регіонами країн ЄС.

Тоді і виникла ідея підготовки таких спеціалістів на базі Прикарпатського університету.

«У 2006 році я повернувся після дипломатичного відрядження до університету, – розповідає ректор ПНУ Ігор Цепенда, який у той час був проректором з міжнародного співробітництва. – І в цей же час повернувся з МЗС з посади заступника міністра закордонних справ Надзвичайний і Повноважний посол України Петро Сердачук, Надзвичайний і Повноважний  Посланник другого класу Зіновій Куравський, Надзвичайний і Повноважний посол Степан Волковецький. Всі вони були кандидатами наук, тож ми мали всі підстави розпочати процедуру створення кафедри міжнародних відносин в нашому університеті. І нам було, що відповісти на закономірне питання: «А хто там буде вчити?». Більше того, на той час за своїм кадровим складом це була одна з досить сильних щодо свого старту кафедр міжнародних відносин. Перевага кафедри полягала в тому, що там працювали теоретики і практики. Це було дуже важливо. І для викладачів, і для студентів. Викладачі – а там також працювали Ігор Гурак, Наталія Стецюк, Тетяна Струтинскька – мали можливість спілкуватися з людьми, які добре знали теорію, але й пройшли горнило дипломатичної роботи. Це формувало добрий дидактичний, навчальний, науковий осередок. З іншого боку, для студентів це була дуже важлива складова – можливість спілкування з живими легендами української дипломатії».

Треба розуміти, каже Ігор Цепенда, що відкриття міжнародних відносин в регіональному університеті завжди супроводжувалося великими труднощами, оскільки стереотипно вважалося, що міжнародні відносини можуть викладатися тільки в столичному ЗВО, або провідних університетах України.

Однак ПНУ вдалося переконати міністерство і акредитаційні комісії, що для кожного регіону України потрібно мати такі осередки. То був початок інтеграції з ЄС, а інтеграційний процес має відбуватися не тільки на рівні столиць, але й в першу чергу на рівні регіонів. Адже головне гасло ЄС – «Європа регіонів».

Кафедра одразу орієнтувалася на європейський напрямок. І особливо – на підготовку фахівців саме двосторонніх відносин. Адже українська дипломатія працювала завжди у так званому міжнародному форматі. Досвіду роботи у двосторонньому форматі було дуже мало.

Тоді, пригадує початок свого дипломатичного шляху Ігор Цепенда, український МЗС вдався до американської моделі підбору кадрів, звернувши увагу на викладачів університетів, які займалися проблематикою країн на двосторонньому рівні. Ігор Цепенда у своїй кандидатській дисертації досліджував період ІІ Речі Посполитої. Зокрема, українську національну освіту в Західній Україні, її політичний аспект. Пізніше, після першої дипломатичної каденції, МЗС скерувало його в докторантуру Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса. Там Ігор Цепенда досліджував українсько-польські відносини періоду ІІ світової війни і повоєнних років, а точніше, етно-політичні конфлікти.

«Наближалася річниця трагедії на Волині, надзвичайно складної події в українсько-польських відносинах, відгомін якої ми відчуваємо досі. І було дано завдання на науковому рівні підійти до цього питання. У 2003 році Президенти Польщі та України у зв’язку з 60-ми роковинами Волинського протистояння виступили зі спільною заявою «Про примирення в 60-у річницю трагічних подій на Волині». І моя дисертація, а також багато інших проблем,  які обговорювали історики, політологи, дипломати, лягли в основу формування підходу наших двох країн».

Сьогодні, каже Ігор Цепенда, кафедра міжнародних відносин є з одного боку добрим аналітичним осередком, який на регіональному рівні формує міцну інформаційно-аналітичну основу для діяльності місцевих органів самоврядування. З іншого боку, її діяльність сприяла тому, що почали створюватися цікаві проєктні групи, які допомагали органам місцевого самоврядування в реалізації малих грантів. Таких, як, наприклад, Проєктно-освітній офіс «Агенти змін», який активно працює у грантових програмах, тому початок цієї роботи показав, що ідея існування кафедри і освітніх програм в регіонах виправдана і важлива з комплексу оцінки завдань, які стоять перед державою в напрямку євроінтеграції.

Викладач і студент – партнери

На міжнародні відносини в ПНУ немає спеціальних тестів чи особливого відбору. Однак туди, кажуть викладачі, приходять системні люди. Адже однією із умов вступу є добре знання іноземної мови. А для того, аби вивчити іноземну, треба бути системною людиною. І такі люди потенційно достатньо сильні особистості. Викладачі прагнуть вивести студента на дискусію, а не просто начитати матеріал і опитати на предмет його знання.

Ліля Гайдейчук, студентка магістратури першого року навчання спеціальності «Міжнародні відносини». Дівчина каже, вчитися цікаво. На лекціях викладачі показують все на прикладах із особистої практики, немає сухих начиток матеріалу. До пандемії майже щомісяця студенти могли зустрічатися з послами іноземних держав чи посадовцями України. Ліля пригадує, як на зустрічі з тодішнім міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним міністр відзначив її питання.

Серед небагатьох Лілі пощастило на 3 курсі навчатися у Варшавському університеті за програмою обміну. Це було пів року інтенсиву. Також студентка побувала на практиці в Іспанії, у місті Малага, де вона зокрема могла спостерігати за виборчим процесом. Тоді Ліля пошкодувала, що обрала другою іноземною не іспанську мову. Після закінчення навчання Ліля мріє стати посланцем України в інших державах, і докласти зусиль, аби Україна стала гідним суб’єктом міжнародної політики.

Юлія Франків, студентка 5 курсу, магістр міжнародних відносин також мала нагоду потрапити на практику за кордон. Вона проходила практику в посольстві України у ФРН, в Берліні. Дівчина каже, то був цінний досвід. Крім неї, каже Юлія, там проходили практику студенти з інших навчальних закладів України, а також з-за кордону. Якось у розмові з польськими студентами, каже Юлія, ті здивувалися, що про практику за студентів ПНУ домовляється університет. Польські студенти розповіли, що самі шукали дипломатичні установи для проходження практики і відбували її в рамках відповідних навчальних програм.

Студентка 2 курсу Софія Рипська обрала міжнародні відносини, ще навчаючись у школі. Брала участь в олімпіадах з історії, іноземних мов, тому вирішила поглибити знання саме на цій спеціальності. Софія цікавиться різними країнами Європи, однак більшою мірою країнами саме Східної Європи. Про них, каже вона, менше відомо, ніж про, скажімо, центрально- чи західноєвропейські. 12 грудня 2020 року Софія подала свою презентацію на конкурс проєкту «Україна-Хорватія» за участі почесного консула України в Хорватії Віталія Запухляка. Її темою було посилення співпраці між Україною та Хорватією в рамках сучасного мистецтв. Досі, говорить Софія Рипська, це відбувалося в односторонньому форматі та в поодиноких виставках і презентаціях.

Дипломат повинен триматися на трьох «П»

У 2014 році українському Генеральному консульству у Бресті (Білорусь) довелося відстоювати гідність України і вибору українських громадян. У газеті «Вечірній Брест», засновником якої є Брестська міська рада депутатів, тобто орган влади, з’явилася публікація «Орел и воробьи. Малороссийская летопись». У статті, як видно вже із самої назви, автор тенденційно написав про українську Революцію Гідності і натякнув на колоніальну залежність України. Реакція українського консульства в Бресті була категоричною. Після того білоруська сторона принесла вибачення, а до автора було застосовано дисциплінарне покарання: його звільнили з посади.

Українську дипломатичну установу у Бресті очолював тоді Генеральний консул України, Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу Олег Мисик.

25 років свого життя він віддав дипломатичній роботі. За цей час пройшов шлях від спеціаліста до Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу. Цей дипломатичний ранг надається Президентом України.

«Коли на початку 90-х формувалося МЗС України, постало питання у фахівцях економічного напрямку. Я з 1981 до 1995 року пройшов шлях від інженера-нормувальника до заступника директора з економічних питань Львівського експериментально механічного заводу. Тому мене запросили до МЗС як фахівця з фінансів», – згадує Олег Мисик.

З 2001 по 2006 роки він працював радником з гуманітарних питань в Посольстві України в Республіці Польща. Треба було в гуманітарній і політичній сферах виокремити найкращі моменти з того, що було між нашими країнами, і на тому будувати і розвивати майбутні наші відносини, пам’ятаючи про всю попередню історію. До сфери діяльності радника входили питання української нацменшини в Польщі, релігійності, церкви, мови, традицій, що треба було вирішувати на державному рівні. По суті, радники, каже Олег Мисик, – це основна сила, яка тягне майже всю роботу в посольствах.

Сьогодні Олег Мисик працює радником ректора Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з інвестиційної політики.

Дипломат, каже Олег Мисик, має бути в першу чергу патріотом своєї держави, на всіх рівнях захищати і відстоювати її інтереси.

«Я завжди цитую корифея дипломатії Геннадія Удовенка. Він сказав, що дипломат повинен триматися на трьох П – патріотизм, професійність і порядність. Беручи до уваги це, будеш дипломатом», – радить студентам і майбутнім абітурієнтам досвідчений посланник.

Імпровізація має бути добре підготовленою

Як почати розмову, зупинити співрозмовника чи припинити бесіду, як відмовитися або прийняти позицію навчає своїх студентів профі дипломатичного протоколу Віталій Резніченко.

За сумісництвом викладач кафедри міжнародних відносин ПНУ, Віталій Резніченко працює в управлінні забезпечення міжпарламентських зв’язків Апарату Верховної Ради України заступником керівника управління і виконує функції протоколу голови ВРУ.

Студентам ПНУ він викладає «Дипломатичний протокол та етикет». Свого часу цю дисципліну Віталій Резніченко викладав в інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка на кафедрі міжнародних організацій та дипломатичної служби. Викладав також інші спецкурси, зокрема «Стратегію і тактику ведення переговорів», «Спецустанови ООН».

У 2002 році його  запросили на роботу до Адміністрації Президента. Якийсь час працював у Секретаріаті Президента. Тепер в парламенті на рівні міжпарламентського співробітництва, а саме у сфері протокольних аспектів.

«Дипломатичний протокол – дуже важлива прикладна складова дипломатії, міжнародної політики. Це правила, норми, стандарти, які випрацьовувалися віками, і були юридично оформлені на початку 19 століття. З незначними змінами вони працюють досі, ними користуються у міждержавному спілкуванні уряди, дипломати, офіційні особи, члени їхніх родин. Бо без цього неприпустиме спілкування щодо угод, перемовин і т.д.», – розповідає Віталій Резніченко.

Для більш детального і глибокого розуміння студентами цих особливостей, дає на лекціях і семінарах тематичні приклади з різних напрямків: зразки листувань, як провести аналітику, знайти політичні підтексти, програми візитів. Адже майбутній дипломат має бути готовий до вирішення складних питань в короткому часі. Іноді від цього залежить доля важливих міждержавних переговорів чи підписання угод.

«У 2003 році ми готувалися до візиту тодішнього Президента Румунії Йона Ілієску до України. Це була зустріч із Леонідом Кучмою. Зустрічалися в Чернівцях, відповідно до тематики переговорів. І ось там виникла протокольна колізія, яка могла перешкодити візиту. Основні заходи проводилися в старій будівлі Чернівецького університету. І румунська сторона заперечила щодо підписання угоди в одній із зал. Це було пов’язано із певним суб’єктивним баченням історичного питання. Заявили, що для них перебування в тій залі є принизливим. Терміново треба було шукати вихід, бо зривалися переговори. І вихід було знайдено: ми поміняли на приміщеннях таблички на дверях. І уникнули таким чином колізії. В момент візиту румунська сторона вже не мала часу вдаватися в подробиці. Звісно, це був трюк, але він спрацював», – розповідає історію з власного досвіду Віталій Резніченко, і наголошує, що дипломатичний протокол є гнучким інструментом зовнішньої політики.

Звісно, каже він, в роботі дипломата не може бути імпровізацій. Адже, добра імпровізація, як відомо, має бути добре підготовлена. Студент, говорить Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу Віталій Резніченко, має вчитися приймати виважене рішення. Він має бути патріотом, стриманим, наполегливим. А ще – прагнути знань, мати аналітичні здібності.

У своїй практиці зі студентами Віталій Резніченко вдається до своєрідних тестів на дипломатичний хист. Він не є обов’язковою умовою вступу чи навчання, але по ньому чітко можна виявити, хто має природжений дар до дипломатії.

«Треба мати дипломатичний дар від народження. Хочу відзначити одного студента – Олега Кріля, з 4 курсу. З його відповідей одразу видно, що людина має хист», – говорить наш співрозмовник.

Якщо говорити про унікальність кафедри міжнародних відносин, на якій працює Посланник, її вирізняє серед інших те, що вона має чітку стратегію, а також тут прагнуть залучати до співпраці – навіть до вивчення специфічних дисциплін – фахівців, які мають тривалий практичний досвід. Адже  мало просто начитати теорію. Її можна знайти у підручниках. Практика і досвід важать дуже багато, каже Віталій Резніченко.

Виробнича практика за кордоном

На кафедрі діє програма подвійних дипломів. Магістри міжнародних відносин ПНУ мають можливість навчатися у Варшавському університеті і отримати два дипломи – Варшавського університету і Прикарпатського національного університету. Крім того, навчаючись у Варшаві, найкращі студенти мають можливість отримувати стипендію і навчатися безкоштовно.

Також кафедра міжнародних відносин має програму міжнародних обмінів. Студенти 2 і 3 курсу мають можливість один семестр безкоштовно навчатися у Варшавському і Лодзькому університетах в рамках програми «Mobility Direct». За останніх два роки дев’ятеро студентів навчалися за цією програмою.

«Але, що найбільше вирізняє кафедру міжнародних відносин ПНУ серед інших, – це те, що наші студенти мають виробничу практику в дипломатичному представництві України за кордоном.  За останніх 4 роки близько ста студентів нашої спеціальності пройшли цю виробничу практику за кордоном у 20 містах близько 12 країн Європи і США», – говорить завідувач кафедри, кандидат історичних наук, Наталія Стецюк.

Кафедра, розповідає Наталія Стецюк, працює в структурі факультету історії, політології і міжнародних відносин і готує спеціалістів міжнародних відносини, суспільних комунікацій та регіональних студій.

На спеціальності навчаються 334 студенти. 4 курси бакалаврату і магістри. Щороку прохідний бал зростає. Цього року вже було 140 балів, але не виключено, що прохідний бал зростатиме, що ставитиме вищу планку для абітурієнтів і таким чином на навчання проходитимуть кращі. Оскільки спеціальних тестів чи відбору для вступу на спеціальність немає.

Кафедра готує фахівців, які можуть працювати по всьому світу. Через це студенти, крім основних спеціальностей, вивчають кілька мов. Обов’язкова – англійська. А також одна на вибір (німецька, французька, іспанська, польська). Їх, на вибір студента, здають під час вступу на бакалаврат. Крім того, факультативно студенти мають змогу обирати угорську або китайську.

До речі, багато випускників спеціальності працюють перекладачами, оскільки диплом магістра спеціальності «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» дає можливість отримати знання з міжнародних відносин, політології і перекладознавства.

Володимир Гарматюк (Пресслужба ПНУ)