Відкриття пам’ятної дошки дисиденту Валентину Морозу

У рамках програми «Івано-Франківськ – місто героїв» 16 квітня 2021 р. на приміщенні гуртожитку № 2 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на вул. Коновальця, 141, встановили пам’ятну дошку українському дисиденту, громадсько-політичному діячу, історику, політв’язню радянських тюрем Валентину Морозу. 16 квітня – друга річниця смерті Валентина Яковича, тож відкриття пам’ятної дошки присвятили до цієї дати. Крім того, 15 квітня йому могло б виповнитись 85 років.

Ініціатором встановлення пам’ятної дошки виступив асистент кафедри історії України і методики викладання історії Прикарпатського національного університету Богдан Паска, фаховий дослідник життя та діяльності Валентина Мороза. Вшанування пам’яті українського дисидента відбулося за сприяння керівництва Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та Івано-Франківської міської ради. У заході взяли участь міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків, ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігор Цепенда, заступник керівника секретаріату міської ради Станіслав Козлов, професор Микола Лесюк, викладачі, аспіранти і студенти Університету.

Ректор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ігор Цепенда відзначив, що постать дисидента стала символом незламності та прагнення до української незалежності для поколінь.

«Для Прикарпаття він є знаковою особистістю, бо об’єднав навколо себе дуже багато цікавих людей. Вони підтримали його ідеї й навіть після арештів продовжували свою боротьбу. Він започаткував цілу хвилю боротьби за українську ідею. І нагадує про одне: в умовах боротьби ми повинні об’єднуватись. В єдності ми дуже сильні», – підкреслив ректор Університету.

Очільник міста Руслан Марцінків зазначив, що спільно з істориками, краєзнавцями, громадськістю, програма «Івано-Франківськ – місто героїв» буде продовжуватися. І навіть перевидадуть однойменну книгу.

«Наші герої потребують пам’яті. Я мав нагоду бути на зустрічах пана Валентина з громадою ще коли був студентом, та і після того… Мене дивував його дух, він був унікальною постаттю! І хоча багато діаспорян не повернулися в Україну, він, як тільки наша держава стала незалежною, повернувся додому і почав боротися за українську Україну тут! І все своє життя віддав цій меті. Про це важливо пам’ятати!» – зазначив Руслан Марцінків.

Під час свого виступу Богдан Паска ознайомив усіх присутніх із біографією Валентина Мороза, закликав зберігати пам’ять про його внесок у боротьбу за незалежність України.

   Довідково: Валентин Якович Мороз (15.04.1936–16.04.2019). Український дисидент, громадсько-політичний діяч, історик, політв’язень радянських тюрем (1965–1969, 1970–1979 рр.). У вересні 1964 – серпні 1965 рр. був викладачем в Івано-Франківському педагогічному інституті.

У 1964–1965 рр. сформував та очолив неформальні дисидентські гуртки в Луцьку та Івано-Франківську. 1 вересня 1965 р. його заарештували працівниками КДБ в Івано-Франківську; 20 січня 1966 р. Валентина Мороза засудили Волинським обласним судом у м. Луцьк за «антирадянську агітацію і пропаганду» до чотирьох років позбавлення волі в колоніях суворого режиму. З липня 1966 р. до липня 1967 р. перебував в ув’язненні у мордовських виправно-трудових колоніях. У квітні 1967 р. написав есе «Репортаж із заповідника імені Берії».

1 вересня 1969 р. він звільнився з ув’язнення, повернувся до м. Івано-Франківська та відновив дисидентську діяльність. Але 1 червня 1970 р. його вдруге заарештували. В місцевому ізоляторі КДБ м. Івано-Франківська він написав есе «Замість останнього слова», в якому відкрито кинув виклик радянській системі. Під час допитів категорично відмовився відповідати на запитання слідчого. 18 листопада 1970 р. його засудив Івано-Франківський обласний суд під час закритого процесу до 9 років позбавлення волі і 5 років заслання. Судова розправа над В. Морозом викликала масштабну кампанію на його захист серед українських дисидентів, організатором якої був В. Чорновіл.

У 1971–1976 рр. перебував у тюрмі м. Владимир. Від 1 липня до 22 листопада 1974 р. провів 145-денне голодування протесту, яке викликало значний міжнародний резонанс та активізацію кампанії на захист В. Мороза у Канаді, США, країнах Західної Європи і Латинської Америки. 27 квітня 1979 р. його обміняли на двох радянських шпигунів, засуджених у США, та депортували до м. Нью-Йорк.

У 1979–1991 рр. проживав у США. Там він займався пропагандою українського дисидентського руху. У 1983 р. долучився до кампанії поширення на Заході інформації про Голодомор 1932–1933 рр.

Впродовж 1981–1984 рр. працював на українському відділенні радіо «Свобода». У 1987 р. заснував власну радіопрограму «Бумеранг». Восени 1989 р. запропонував ідею організації в Україні живого «ланцюга свободи» від Львова до Києва. У 1992 р. повернувся до України та оселився у м. Львові. Там займався активною науковою роботою в галузі історії України.

Помер 16 квітня 2019 р. Похований на Личаківському цвинтарі у м. Львові.

Життєвим кредо Валентина Мороза можна вважати слова «Світ без України мене не цікавить! Україна і український інтерес мусять бути у цьому світі». Він – автор великої кількості наукових і науково-популярних робіт з історії України, фахово займався дослідженням історії українського національного руху в ХХ ст. Також написав тритомну працю «Україна у двадцятому столітті» (2005–2016).